Лучанка Наталія Тарасюк від народження слабозора. Світ вона бачить на кілька десятих відсотка. Жінка живе на дотик вже 27 років, і встигла успішно закінчити школу, університет, попрацювала вчителькою історії у школі та провела спільно із ВГО «Генерація Успішної Дії» багато різноманітних тренінгів і занять для людей із вадами зору.
«Бог щось одне забирає, а дає ще. Інші можливості, інші відчуття, інші таланти та інші відкриття у нашому житті», – вірить героїня сюжету. Наталка мріє про кохання, сім’ю і дітей. Вона активно займається спортом. Особливо їй подобаються лижі. Також вона пише вірші про весну, мову і про любов. Слухайте і дивіться!
В Луцьку, 13 квітня 2016 року, в приміщенні Волинської державної обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки відбулась презентація проекту Торкаючись, Бачу: Великі Українці.Вперше створено можливість показати незрячим як виглядали найвидатніші особистості української культури та науки.
На виставці представлено 12 скульптурних портретів визначних постатей нашого державотворення для тактильного сприйняття незрячими та особами з вадами зору: Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Григорій Сковорода, Андрей Шептицький, Микола Амосов, Марія Заньковецька, Георгій Гонгадзе, Володимир Івасюк, Михайло Бочук, Олександр Довженко, Сергій Нігоян.
Біографія про кожну особистість (скульптуру) озвучена через аудіомедійний засіб впізнаваними голосами відомих українських музичних виконавців: Олександр Пономарьов, Тіна Кароль, Оксана Білозір, Павло Табаков, Павло Зібров, Алла Кудлай, Юрій Гнатковський, Павло Дворський, Василь Ілащук, Олександр Божик, Наталія Шелепницька, Ірина Зінковська. Також відповідні описи підготовані шрифтом Брайля.
Відео Волинської регіональної дирекції Національної телекомпанії України.
8 квітня 2016 року у Рівному зібрали керівників закладів громадського харчування та побутового обслуговування на семінар-нараду. Для них розповіли, як потрібно облаштувати їх заклади, аби вони стали доступними для людей з інвалідністю та маломобільних груп населення. Семінар організував начальник управління торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування міськвиконкому Ігор Остапенко. Розповідали, як правильно допомагати людям з інвалідністю, керівник відокремленого підрозділу Всеукраїнської громадської організації людей з інвалідністю по зору «Генерація успішної дії», радник міського голови Петро Поліщук, члени Всеукраїнської громадської організації людей з інвалідністю по зору «Генерація успішної дії» Вікторія Самчук, Ніна Асєєва та Наталія Дячук.
Начальник управління торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування міськвиконкому Ігор Остапенко:
– У лютому ми збирали керівників закладів торгівлі. Тоді розповідали, що потрібно зробити у супермаркетах і магазинах. Зараз вже можемо сказати, що багато керівників цих закладів пішли нам на зустріч і з розумінням поставились до проблем людей з особливими потребами. Ми отримали багато листів з тим, які вони зробили зміни у своїх закладах.
Керівник відокремленого підрозділу Всеукраїнської громадської організації людей з інвалідністю по зору «Генерація успішної дії», радник міського голови Петро Поліщук:
– Я маю першу групу по зору, трошки бачу. На рахунок людей, які на візках, то вони сюди нажаль не змогли піднятися, то я говоритиму і від їх імені. Людей з інвалідністю чи маломобільних (люди похилого віку, мами з дитячими візками) в Україні за неофіційною статистикою від 40 до 60 відсотків. Можливо люди похилого віку менше ходять у кафе, але мами з дитячими візочками, так само і люди з інвалідністю не сидять вдома, і теж хочу піти в кафе чи перукарню. І якщо ваш заклад стане для них доступними, то вони прийдуть саме до вас і стануть клієнтами. А це ваш прибуток
Член Всеукраїнської громадської організації людей з інвалідністю по зору «Генерація успішної дії» Вікторія Самчук:
– Ми ходимо до перукарів, до майстрів манікюру, так як самі не можемо цього зробити. Розповідаючи про етику спілкування з людьми з інвалідністю, зокрема з порушенням зору. Найперше потрібно розуміти, що інвалід по зору – це не обов’язково повністю незрячий, він може мати залишок зору і від цього залежить його поведінка. Також, коли у ваш заклад заходить така людина, чи на візку, то потрібно запропонувати їй допомогу, адже вона може стати при вході і розгубитися, бо не знає куди йти. І ще хочу сказати, що незрячі і слабо зорі люди мають дуже добрий слух, і нам дуже неприємно, коли ми заходимо в кафе, і за нашою спиною нас обговорюють працівники закладу. Ми все чуємо!
Лучанин Едуард Поліщук незрячий з народження. Хлопець каже, що проблеми із зором ускладнюють життя, але й спонукають до самовдосконалення. Саме тому від організував у Луцьку курси для людей із вадами зору, де вчить їх «бачити світ» за допомогою мобільних додатків.
Курси він організував разом із очільником ВГО «Генерація Успішної Дії» Віталієм Ткачуком. Спочатку навчання проводились у тестовому режимі. Але потім Едуард зрозумів, що такі курси є корисними для людей із вадами зору і що вони хочуть вчитися. Хлопець розповідає, що багато незрячих людей, коли беруть до рук мобільний телефон, бояться. Їм важко, а особливо тим, хто раніше не користувався пристроєм з сенсорним екраном. Проте, тут головне бажання та наполегливість.
За допомогою різних мобільних додатків незрячі люди можуть користуватися соціальними мережами, навігатором, слухати аудіокниги, писати повідомлення та грати ігри.
Учні Едуарда кажуть, що такі знання їм дуже потрібні, адже допомагають стати самостійнішими. Найстарший із них – 54-річний Миколи Войтюк. Чоловік втратив зір п’ять років тому. Каже, що до курсів не міг написати смс-повідомлення чи самостійно подзвонити. Зараз чудово із цим справляється.
«Я навіть не міг подумати, що незряча людина може користуватися такою маленькою клавіатурої від комп’ютера. Я й не думав, що вивчу її. Телефон для мене – дуже необхідна річ. Він може і розбудити, подзвонити, нагадати, перекласти, навіть можу гуляти сам, адже є навігатор», – ділиться враженнями Микола.
«Я користуюся і Facebook і Twitter і програмою Osmand – це програма навігації. Також програмою «BlindDroid», яка розпізнає гроші. І «Goggles» – це програма, яка розпізнає зображення та предмети», – ділиться Едуард.
Ще одна учениця Едуарда Наталія Тарасюк має лише 3% зору. Каже, що це дуже страшно, втратити зір у молодому віці. Проте, дівчина запевняє, що не можна замикатися в собі.
«Люди мають пережити цей момент. Потрібно наважитись і прийти в організацію якусь, бути ближче до соціуму та до суспільства. Потрібно спілкуватися з такими людьми, знайти спілкування. І тоді людині буде легше», – радить дівчина.
«Запрошую усіх незрячих приєднатися до наших курсів, приєднуйтесь до нашої спільноти у Facebook. Звертайтесь до Віталія Ткачука, який є головою нашої організації. Будемо спілкуватися, будемо вчитися. Ми будемо раді усіх вас бачити. Адже потрібно розвиватися і йти вперед», – каже Едуард.
Також Едурд Поліщук розповідає, що курси потребуть меценатів. Наразі вони вчаться у приміщенні Луцького Навчально-реабілітаційного центру (колишня школа №8). Вони мають свій офіс, який знаходиться за адресою: місто Луцьк, вулиця Бенделіані, 7 а.
«Нам постійно треба оплачувати інтернет-послуги, щоб роутер був постійно з нами. Для когось мобільний інтернет занадто дорогий. Тому ми дуже потребуємо фінансування», – каже хлопець.
В Україні є глобальна проблема з друкованими матеріалами для слабкозорих
Про ідею створення студії друку шрифтом Брайля розповідає президентка ГО людей з інвалідністю по зору «Генерація успішної дії».
Анастасія Багаліка: Це буде друкарня?
Юлія Сачук: Окрім книжок, ми хочемо друкувати матеріали, необхідні для незрячих дітей. Насамперед це дидактичні матеріали, інтелектуально-розвиткові і матеріали, які будуть використовуватися не лише під час навчання, але й для розвитку, для забезпечення різних потреб у повсякденному житті, при навчанні у ВНЗ, організації дитячого дозвілля.
Вони також допомагатимуть учителям організовувати навчальний процес, або ж людям, які працюють з дітьми чи з молоддю. Також ми розраховуємо на ті послуги, які недоступні для людей з порушеннями зору.
Виникло кілька побажань щодо того, щоб заклади харчування мали меню шрифтом Брайля.
Сергій Стуканов: Наскільки права людей з інвалідністю по зорузабезпечені зараз?
Юлія Сачук: З 1991 року було видано близько 300 найменувань книг. Сукупний тираж десь 20 тисяч.
Раніше матеріали шрифтом Брайля розповсюджувалися через організацію українського товариства сліпих або через спеціалізовані школи. Ситуація трошки змінюється. Ініціативу беруть громадські організації. Це точкові акції.
Сергій Стуканов: Якщо взяти розвинені європейські країни, Польщу, Німеччину, чи там можна у крамниці знайти літературу шрифтом Брайля?
Юлія Сачук: Я впевнена, що можна. В Німеччині цього літа у нас зі знайомою була екскурсія. Ми зайшли в крамничку. Там вся косметична продукція була зі шрифтом Брайля. Щодо літератури і питання не стоїть.
Минулого року ми видали карту. Коли розповсюджували, ставили питання, яких матеріалів бракує. Друкарні будуть знаходитися в Києві та Луцьку. У нас є схожий досвід. У киян це карта-схема метрополітену. У волинян «Гаррі Поттер». Також було видано перший молитовник шрифтом Брайля.
Вже допомогли зібрати майже всю суму на принтер в Луцьку, та студія розрахована на повсякденні потреби. У Києві плануємо купити Braille Box — набагато потужніший пристрій. Підтримки тут ще немає.
Сергій Стуканов: Яка вартість книжок?
Юлія Сачук: Вартість більша, бо це особливість рельєфно-крапкового шрифту Брайля. Один підручник може бути в 5-6 книгах. Одна книжка коштуватиме від 300 грн.
