Незрячі люди нездатні побачити, які документи вони підписують. Цим користуються шахраї. Як же запобігти обману та зберегти правосуб’єктність таких людей? Про це слухайте на Громадському радіо.
66 випуск подкасту Олега Шинкаренка та Олени Сапожнікової «Правова абетка» виходить за підтримки мережі громадських приймалень та Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини. І сьогодні із координатором Гельсінської Спілки Богданом Мойсою ми будемо розмовляти про проблеми із власноручним заповненням документів та забезпеченням прав осіб, які внаслідок порушень здоров’я не можуть самостійно ці документи заповнювати, маються на увазі особи з порушенням зору, із фізичними порушеннями та інші подібні на них.
Олег Шинкаренко: Незряча громадянка України була переконана що за 300 000 грн придбала квартиру в новому будинку з ліфтом. Забудовник пообіцяв що після переїзду життя ії значно покращиться, адже в квартирі буде спеціальне обладнання для осіб з інвалідністю. На вимогу жінки для оформлення угоди забудовник запросив нотаріуса, який начебто оформив договір. Громадянка сплатила аванс у розмірі 149 000 грн. Вдома мати жінки прочитала договір та виявила, що нотаріус його не завірив, і в ньому немає ані слова про спеціальне обладнання для квартири, а сума угоди майже на 34 000 грн вища за ту, яку попередньо назвав забудовник. Обурена жінка почала вимагати повернути їй сплачені кошти. Після багатьох візитів до компанії там погодилися розірвати угоду. Проте замість цього їй підсунули нову редакцію старого договору, де вартість квартири зросла вже до 400 000 грн. Про те, що вартість квартири несподівано піднялася із 300 000 грн до 400 000, жінка дізналася у випадкового перехожого на вулиці, коли попросила його прочитати їй документи. Зрозумівши, що має справу з шахраями, вона звернулася до правоохоронців та подала позов до Дніпровського районного суду Києва. Жінка каже, що обидві інстанції не змогли захистити її права. Після звернення до громадської приймальні Української Гельсінської Спілки з прав людини, юристи цієї приймальні підготували апеляційну скаргу. Адвокат Гельсінської Спілки Олег Левицький сказав, що суд першої інстанції виходив із переконання, що зрячий, тобто відповідач в особі фірми забудовника, більше поінформований, ніж сліпий, а тому і довіри зрячому більше. Із такою логікою юристи спілки не погодилися, тому оскаржили винесене рішення у столичному апеляційному суді. Адже укладення договору купівлі-продажу має відповідати внутрішній волі кожної зі сторін. Апеляційний суд став на сторону незрячої жінки та визнати договір недійсним. Рішення було виконане у повному обсязі і може стати прецедентної справою для багатьох українців із інвалідністю. Своїм рішенням суд констатував, що підпис незрячої людини на документі не може свідчити про її усвідомлене волевиявлення. Це дуже дивне рішення, і мені здається, воно є трохи небезпечним. Якщо незряча людина підпише будь-який документ, то її підпис не буде вважатися легітимним, якимось правомірним, чи так я розумію, Богдане?
Суд констатував, що підпис незрячої людини на документі не може свідчити про її усвідомлене волевиявлення.
Богдан Мойса: Так, тут є певна небезпека, оскільки йдеться про те, щоб донести інформацію до незрячої особи в максимально зручний для неї спосіб. І якраз суд констатував тим, по суті, спровокувавши ці речі. Суд першої інстанції, коли особа, як пише там, відповідач, був більше поінформований, ніж незрячий. Чому більше? Тому що не надав можливості особі з порушеннями зору отримати повністю інформацію про цей же ж договір. В який спосіб це може відбутися? Наприклад, сьогодні особа з інвалідністю може скористатись помічником, який ознайомить її з договором. А так само договір може бути наданий в електронному форматі для ознайомлення. Мене насправді дивує, якщо нотаріус був там і не завірив цей договір, тобто очевидно — це вже відповідальність теж нотаріуса. Але ризик в чому? Що якщо ми говоримо, що підпис незрячої особи не є її свідомим чи вільним волевиявленням, ми таким чином закладаємо певні ризики для виконання незрячими, наприклад, своїх професійних обов’язків. Тих же там адвокатів, інших фахівців, які працюють та загалом незрячі, які ставлять підписи під заявами навіть для влаштування на роботу чи для отримання різних соціальних послуг, і тут є певна небезпека. Швидше за все має йтися про: перше — інформування в належний спосіб; друге — якщо окрім підпису потребують ще якісь заповнення документів, то або це доступний формат для особи з інвалідністю, або помічник.
Олена Сапожнікова: То чи вистояло це судове рішення? Воно вступило в силу?
Богдан Мойса: Так, але просто суд якось мотивував так, в свої мотивування він може закласти от якраз ці певні ризики. Оскільки мало би йтися швидше про те якраз, що не підпис, а що особа була не поінформована, і це стало ризиком, і суть, насправді, це те, що став на сторону, вірніше став на сторону позивачки і апелянтки — це абсолютно справедливе рішення. Але от якраз стосовно підпису — тут є певні ризики. Якраз це оця фраза про «необов’язково свідчить про волевиявлення» — якраз те що знову, скажемо так, змусило хвилюватися незрячих фахівців, які так чи інакше в повсякденній роботі ставлять свої підписи. Це і лідери громадських організацій, і я вже казав, різні фахівці, які заповнюють документи.
Олег Шинкаренко: А як можна уникнути цієї двозначності у подальшому? Як ви вважаєте, що можуть юристи вже зараз зробити, щоб убезпечити себе від таких неприємностей?
Богдан Мойса: На сьогодні вже є внесені зміни до наказу «Про надання соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах», це наказ №537, наказ Міністерства соціальної політики. Там серед переліку соціальних послуг зазначена така послуга, як «супровід особи з інвалідністю» і сюди ж додається і заповнення документів, бланків, і інші виконання цих речей, які пов’язані із заповненням цих документів. Якщо скористатися цією альтернативою, то, наприклад, особа, яка супроводжує незрячих, може заповнити ці документи.
Олег Шинкаренко: А що це за особа? Хто може бути такою особою?
Богдан Мойса: Це може бути особа, яку визначить сама незряча особа, може бути, в залежності від того, як буде надаватися соціальна послуга. Вона може надаватися в двох випадках: або це будуть через центри соціального обслуговування надавати соціальних робітників або це, наприклад, буде через неурядові організації. Є механізм, коли супроводжуючі працюють в громадських організаціях на умовах громадських робіт, і супроводжуючи незрячих заповнюють документи, перечитують ці документи, і далі незряча особа може підписатись будучи впевненою, що насправді нічого ризикованого не відбувається.
Олена Сапожнікова: Як ви дивитесь на те, щоб, можливо, спробувати застосувати таких перекладачів, які би ці документи перетворювали в таку форму, яка доступна була би незрячим людям? Тобто можливо це із застосуванням шрифту Брайля або якимось іншим чином?
Богдан Мойса: Я бачу найкращий вихід — це електронні договори. От як зараз, наприклад, продаж чи купівлю валюти в інтернеті дає договори, і особа з інвалідністю чи без інвалідності може ознайомитись. Незряча особа може скористатися програмою екранного доступу, який на чи то комп’ютері чи іншому гаджети зчитує текст і відповідно ознайомитись із тим чи іншим документом, з яким вона має працювати. Іншою формою може бути, особливо зараз напевно до цього варто йти, це щоб максимальну кількість послуг перевести в режим електронний, через електронне врядування, адміністративні послуги.
Олена Сапожнікова: Щоб все було голосом? Щоб можна було ці документи людині прослуховувати, так?
Богдан Мойса: Так-так, послуги. Наприклад, потрібна якась заява, потрібно отримати якусь адміністративну послугу, умовно кажучи, взяти довідку про земельну ділянку чи ще щось. А що відбувається? Заходить в Інтернет, за допомогою програми екранного доступу знаходить цю послугу, заповнює поля в заяві, які потрібно, через електронний підпис заповнює цю заяву і надсилає так само через електронну пошту. І це не лише буде допомагати особам з інвалідністю, не лише незрячим, це буде універсальна річ, якою зможуть скористатися всі без виключення. Інший механізм, інша можливість — це теж була свого часу така справа, коли один із незрячих адвокатів звернувся з клопотанням до суду, щоб матеріали були надруковані шрифтом Брайля. Ми розуміємо, що розумне пристосування – це така річ як технологія чи засоби, які дозволяють реалізувати права, за допомогою яких вдається уникнути перешкоди, що один із принципів розумного застосування, вважається, що це не повинно становити надмірний тягар для того, хто його забезпечує. Тобто у даному випадку, якщо кілька томів справи надрукувати шрифтом Брайля, то очевидно це було б колосально дорого. Але якщо дати можливість помічнику цього адвоката, ознайомитися із справою або, що у найкращому випадку очевидно, електронний варіант цієї справи, то можна було б забезпечити якраз ознайомлення із документами.
Олег Шинкаренко: До речі, щодо програм екранного доступу, була така справа, коли незрячий юрист подав позов до Укрзалізниці стосовно неможливості незрячим придбати квиток на сайті підприємства через недоступність інформації для осіб, які користуються програмами екранного доступу. Крім того, на сайті Укрзалізниці відсутня можливість придбати пільгові квитки для таких людей. Підприємство вперто не виконує рішення суду в частині продажу пільгових квитків через електронний сервіс. А скажіть, будь ласка, чи є взагалі вимоги юриста обґрунтованими? Чи дійсно Укрзалізниця повинна продавати пільгові квитки для незрячих людей?
Богдан Мойса: Так, справа в тому, що пільгові квитки Укрзалізниці передбачені законом і в касі особи з інвалідністю можуть придбати такий квиток, власне як студенти так і батьки, які подорожують з дітьми.
Олег Шинкаренко: Але їх там немає? А чому Укрзалізниця не продає пільгові квитки, хоча вона має це робити?
Богдан Мойса: Так, от тут якась дивна ситуація, тому що от якраз на сервісі продажу квитків booking.uz gov.ua є можливість придбати студентський квиток, дитячий квиток, але немає можливості придбати пільгового квитка. І Укрзалізниця мотивує це тим, що є якісь проблеми міжвідомчі з Міністерством соціальної політики з приводу використання бази даних, номерів посвідчень, чи там інших речей. Хоча, насправді, це виглядає не зовсім зрозуміло, оскільки реалізувати право на пільговий проїзд можна лише за умови наявності посвідчення пільговика, і якщо в особи, яка сідає у потяг до квитка не буде пільгового посвідчення, то квиток може вважатись недійсним. І мені здається, що якраз це Укрзалізниця може забезпечити, ще до своїх якихось правил, якщо цього ще немає, норми про те, що пільговий проїзд забезпечено за умови наявності посвідчення. І тут немає проблем, особа вводить дані, номер посвідчення, дату і потім контролер звіряє квиток із посвідченням особи.
І якраз в цій частині Укрзалізниця чомусь ігнорує рішення суду, тому що, наприклад, якщо стосується програми екранного доступу, то зараз дещо вже змінилось. Я спробую пояснити детальніше, як насправді відбувалося. Раніше, якщо ми заходимо на сайт, беремо, обираємо місце, ми в загальному можемо побачити вільні місця і місця, які закриті. То з програмами екранного доступу це було важче зробити, показував по суті або малюнок, або говорили щось там типу «джаваскрипт», якісь такі речі, але точно не вільне чи зайняте місце. Згодом це змінилося. Далі, якщо ми вже йдемо по етапах купівлі квитка, то необхідно вводити дані картки, в тому числі і в цей код cvv — три цифри. Раніше, в Укрзалізниці була така свого роду віртуальна клавіатура, яка теж не зчитувалась програмою екранного доступу. Зараз цей код, зараз він вводиться з клавіатури звичайної вручну і так само коли приходить повідомлення, ця ж інформація від цього повідомлення, код підтвердження теж вводиться вручну звичайною клавіатурою. Насправді, цим трошки Укрзалізниця якось намагається змінити цю ситуацію. І от та якраз Укрзалізниця чи мобільний банк, чи система електронного врядування, вона б суттєво вирішила б суттєво покращила це становище у доступі до інформації, в доступі до послуг осіб з порушеннями зору в тому числі.
Олег Шинкаренко: А ця супроводжуюча особа, цей сервіс для людей з особливими можливостями, він вже надається чи тільки планується надаватися?
Богдан Мойса: Він на сьогодні є в кількох містах, але працює за іншою трошки методою. Він надається неурядовими організаціями. В який спосіб? Одна з альтернатив — це найм на умовах громадських робіт осіб, які зареєстровані як безробітні в центрі зайнятості. І ці особи, якраз їхні громадські роботи полягають у тому, що вони супроводжують незрячих. Супроводжують до різних місць, до установ, скажімо, адміністративних, соціальних, залежно, де потрібно, і залежно, яке навантаження.
Олена Сапожнікова: Але довіра до них має бути в цієї людини, щоб якщо це якась така справа серйозна, щоб правильно прочитав документ, щоб вказав правильно?
Олег Шинкаренко: Має бути певна кваліфікація?
Олена Сапожнікова: І кваліфікація, і довіряти потрібно цій людині, як з цим?
Богдан Мойса: Але насправді, за час коли ці послуги існують, от я пам’ятаю по Луцьку вони існують з 2011 року, не було жодного прецеденту, який би міг говорити про те, що немає підстав довіряти цим особам. Я просто не бачу, що вони є зацікавленими. А якщо це, наприклад, якийсь серйозний правочин, то наприклад, той же нотаріус, який завіряє підпис незрячої особи, він же і підтверджує, що мною прочитано для незрячої особи, тобто весь абсолютно документ. Це ж саме має робити й особа, яка заповнює інші бланки, наприклад, як там в управління соціального захисту. Ми уявимо собі ситуацію, що особа подає заяву на отримання соціальної допомоги або, наприклад, на отримання субсидії. Є особа, є фахівець з управління і є супроводжуюча особа. По суті вони втрьох, фахівець управління здійснює, от якраз консультує яким чином цей бланк треба заповнити, супроводжуюча особа запевняє чи перечитує незрячому чи особі з порушеним зором, і далі ця особа підписує.
Олена Сапожнікова: Зрозуміло Богдане. Скажіть, будь ласка, от сьогодні було декілька різних термінів використано, як правильно все ж таки говорити? Людина або особа з інвалідністю, з порушеннями здоров’я, з особливими потребами, все ж таки який термін використовувати? Тому що, якщо говорити про юридичні документи, закон «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», там передбачено поняття «інвалід» і дано визначення, що інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав на рівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Як правильно? Чи от як дає цей закон поняття?
Богдан Мойса: В час ратифікації Конвенції, ми змінили трошки підхід.
Олена Сапожнікова: Якої Конвенції? Назвіть.
Богдан Мойса: Конвенції про права осіб з інвалідністю. Ми змінили якраз підхід в термінах. Що це означає? Що, наприклад, раніше за медичного підходу вважалося, що інвалідом є особа, яка потребує допомоги. Отже проблеми є в цієї особи. І яка соціальна модель визначення, яке ви прочитали, воно говорить про перешкоди, що проблема не стільки в тому, що особа хвора, а стільки в тому що…
Олена Сапожнікова: Взаємодія із зовнішнім світом.
Богдан Мойса: Так, що наявність перешкод, які впливають на реалізацію прав, і тому найоптимальнішим якраз є термін «людина з інвалідністю» або «особа з інвалідністю».
Олена Сапожнікова: Але ж це такий правовий термін залишили «інвалід», не враховуючи те що визначення…
Богдан Мойса: Дивіться, зараз держава змінила закон про ратифікацію Конвенції, оскільки раніше була Конвенція теж про права осіб з інвалідністю, змінили на «Конвенцію про права осіб з інвалідністю», підготували законопроекти, які мають внести зміни в тому числі до закону «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю», змінивши термін «інваліди» на «особи з інвалідністю». А що стосується осіб з порушеннями здоров’я, тут є проблема в чому? Що насправді інвалідність у нас вважаються тоді, коли формально встановлена медико-соціальною експертизою перша, друга, чи третя група інвалідності. Але можливо, наявність порушень здоров’я може бути настільки суттєвою, що вплив перешкод теж може відзначатися на реалізації прав і такій особі теж потрібна буде допомога. Тому особи з порушеннями здоров’я, коли ми так говоримо, ми маємо не лише на увазі людей з інвалідністю, але й людей чи осіб, яким формально таку інвалідність не встановлено.
Олена Сапожнікова: Дивіться, якщо от особа з порушенням зору, так, вона немає групи інвалідності, то ця допомога для неї не буде забезпечуватися, оскільки поки що в нас вони ніде не зазначені?
Богдан Мойса: На жаль, соціальними послугами можуть скористатися особи, які перебувають в складних життєвих обставинах, але так само за умовами законодавства про соціальні послуги, чи вірніше там положення про, наприклад, користування послугами Центру соціального обслуговування, ними можуть скористатися особи до встановлення їм інвалідності. Є, наприклад, якийсь певний термін, коли особа проходить.
Олена Сапожнікова: Але все ж таки особа, яка хоче отримати інвалідність, а не та, яка навіть і не думає про отримання інвалідності?
Богдан Мойса: Там справа в тому, що в положенні зазначено, що особа, якій не встановлено інвалідність на термін до 90 днів.
Олена Сапожнікова: А чому так? Коли ви кажете, що це поняття набагато ширше, так?
Богдан Мойса: Дійсно, так, на жаль, якраз тому, що ми дуже повільно переходимо до імплементації положень Конвенції про права осіб з інвалідністю.
Олег Шинкаренко: Ще одна цікава історія. Незряча пара мала намір вступити в шлюб. Працівники РАЦС вимагали присутності нотаріуса, який би засвідчив підписи незрячих та дані, які необхідно власноруч записати: прізвище та ім’я. Для незрячих присутність нотаріуса здавалося незрозумілою. За інших умов у РАЦС відмовлялись реєструвати шлюб. В підсумку домовились, що працівники РАЦС введуть необхідні дані та зроблять примітку, щось типу «прочитано». Наскільки ця ситуація є типовою для реєстрації шлюбів з незрячими людьми?
Богдан Мойса: Ця ситуація насправді — це харківські адвокати займалися цією справою. Це перший був такий прецедент, коли під час заповнення документів необхідно вводити додаткові певні дані там: прізвище, ім’я, по-батькові і якраз працівників РАЦС сказали, що треба засвідчити підписи. І прецедентів таких про які б свідчили там юристи чи фахівці неурядових організацій, їх не так багато, але я підозрюю що очевидно їх може бути більше зважаючи навіть на ту справу про яку ми говорили в першій частині. Тому що можуть виникати скажемо ситуації сумнівні, але от якраз вдалося владнати таким чином, що працівники РАЦСу по суті зазначили, що заповнені дані прочитані, і особа своїм підписом засвідчила, що вона почула про цей документ, тобто «з ним ознайомлена».
Олег Шинкаренко: Україна повільно перетворюються на сучасну європейську державу, а одна з характерних ознак такої держави — уважне ставлення до людей з особливими потребами. В Україні все це поки що тільки у планах, але від кожного з нас залежить, як швидко вони втілюватимуться.
Прослухати радіопередачу можна за цим посиланням:
