Живем, куда-то спешим, о чем-то гонимся, и не всегда можем остановиться и подумать об истине нашей жизни. Оглянувшись можно увидеть предметы, дома, людей, и не всегда зрение помогает разглядеть Господню милость всем.
С 07 по 12 июля 2014 года незрячие Украины имели возможность, хоть и не видя глазами, разглядеть Господа милость и благодать во время паломнической поездки святынями Закарпатья, состоялась в рамках конкурса «Православная инициатива 2013-2014» в рамках проекта «Образа Твоему», что реализует Харьковская общественная организация незрячих юристов в сотрудничестве с отделом социального служения Харьковской и Богодуховской епархии Украинской православной церкви. Свет и тепло, которое дарила не только природа, но и человеческие сердца и души, понесли из Закарпатских монастырей паломники из Харькова, Киева, Житомира, Полтавы и Луцка.
Началась путешествие из старинного Мукачевского замка Паланок, где паломникам рассказали об истории края, его особенности и культуру. После чего посетив Мукачевский женский монастырь и прослушав экскурсию в санатории «Квитка полонины», паломники прибыли в женский монастырь св. Кирилла и Мефодия близ Свалява, где остановились на ночь. После вечерней молитвы все долго не могли заснуть, поскольку впечатления и эмоции от первого дня паломничества всех переполняли. Живописные Закарпатские пейзажи, виноградные лозы, сады, украшенные дома, общение с насельниками святых обителей ярким лучом врезались в память каждого из группы.
После литургии паломники поехали в Свято-Николаевского монастыря в Изо-Карполяж, в котором покоятся мощи святого Алексея Карпато-Русского. По дороге посетив термальные источники в с. Берегово и отведав копченого карпа, паломники прибыли в монастырь Архистратига Михаила в селе Грушево, в котором и поселились. .
На следующий день паломников встречали в Свято-Успенском в селе Угля и Свято-Вознесенском в селе Чумалево монастырях, также поклонились мощам св .. Иова Угольского.
В пятницу, после совместной божественной литургии группа прощалась с братией, и получив в подарок икону Архистратига Михаила, изготовленную в монастыре, и благословение Архимандрита Отца Петра, отправилась в Киев.
Все это время паломников сопровождал Иеромонах Отец Пимен, который рассказывал о духовных подвигах насельников монастырей Закарпатской земли, о жемчужинах его родного края. Очень хорошая и открытый человек – так можно сказать о едином в Украине священника, который не имеет зрения, при этом несет в себе великую миссию служения Господу. Из-за любви к ближнему поселилось то, что невозможно увидеть глазами в душах паломников, а именно – вера и любовь к Господу.
Путешествие завершалась в Киеве после поклонения святыням, которые находятся в Введенском монастыре и Киево-Печерской Свято-Успенской Лавре.
Незрячие почувствовали насколько глубокой и настоящей является их принадлежность к православной вере Христовой. Как виноград наливается Закарпатским солнцем, так и в душах паломников крепнет необъятная любовь, которая является основой жизни и, которую невозможно увидеть глазами, а лишь почувствовать открытым сердцем.
Живемо, кудись поспішаємо, за чимось женемося, та не завжди можемо зупинитися і подумати про істину нашого життя. Озирнувшись можна побачити предмети, будинки, людей, та не завжди зір допомагає розгледіти господню милість на всьому.
З 07 по 12 липня 2014 року незрячі України мали можливість, хоч і небачучи очима, розгледіти Господню милість та благодать під час паломницької поїздки святинями Закарпаття, що відбулась в рамках конкурсу «Православна ініціатива 2013-2014» в межах проекту «Образу Твоему», що реалізовує Харківська громадська організація незрячих юристів у співробітництві з відділом соціального служіння Харківської і Богодухівської єпархії Української православної церкви. Світло і тепло, яке дарувала не тільки природа, а й людські серця і душі, понесли із Закарпатських монастирів паломники з Харкова, Києва, Житомира, Полтави та Луцька.
Розпочалася мандрівка із старовинного Мукачевського замку Паланок, де паломникам розказали про історію краю, його особливості та культуру. Після чого відвідавши Мукачевський жіночий монастир та прослухавши екскурсію у санаторії «Квітка Полонини», паломники прибули до жіночого монастиря св. Кирила та Мефодія близь Свалява, де зупинилися на ніч. Після вечірньої молитви всі довго не могли заснути, оскільки враження та емоції від першого дня паломництва всіх переповнювали. Мальовничі Закарпатські краєвиди, виноградні лози, сади, заквітчані будинки, спілкування з насельниками святих обителей яскравим променем врізалися у пам’ять кожного з групи.
Після літургії паломники поїхали до Свято-Миколаївського монастиря у Ізо-Карполяж, в якому покояться мощі святого Олексія Карпато-Руського. По дорозі відвідавши термальні джерела у с. Берегово та скуштувавши копченого коропа, паломники прибули до монастиря Архістратига Михаїла у селі Грушово, в якому й оселилися. .
Наступного дня паломників зустрічали у Свято-Успенському у селі Угля та Свято-Вознесенському у селі Чумалево монастирях, також вони поклонилися мощам св.. Іова Угольського.
У п’ятницю, після спільної божественної літургії група прощалася з братією, та отримавши у подарунок ікону Архистратига Михаїла, виготовлену у монастирі, та благословення Архімандрита Отця Петра, вирушила до Києва.
Весь цей час паломників супроводжував Ієромонах Отець Пімен, який розповідав про духовні подвиги насельників монастирів Закарпатської землі, про перлини його рідного краю. Надзвичайно добра та відкрита людина – так можно сказати про єдиного в Україні священника, який не має зору, при цьому несе у собі велику місію служіння Господу. Через любов до ближнього оселилося те, що неможливо побачити очима у душах паломників, а саме – віра та любов до Господа.
Мандрівка завершувалася у Києві після поклоніння святиням, які знаходяться у Введенському монастирі та Києво-Печерській Свято-Успенській Лаврі.
Незрячі відчули на скільки глибокою та справжньою є їх належність до православної віри Христової. Як виноград наливається Закарпатським сонцем, так і в душах паломників міцніє неосяжна любов, яка є основою життя та, яку неможливо побачити очима, а лише відчути відкритим серцем.