Почему в нашем обществе, как это ни прискорбно, инвалиды обречены на полужизнь. Ареал их обитания ограничивается собственной квартирой или домом, а также помещения, где они могут собраться вместе. Однако и здесь есть проблемы. К примеру, людям с нарушениями зрения добраться до места встречи – еще приключение. Им нужно пройти по тротуарам с, мягко говоря, неидеальным асфальтовым покрытием. Но наибольший всплеск адреналина на незрячих ожидает при переходе дороги. Здесь и тех, кто хорошо видит, водители не всегда пропускают, а что уж говорить о слепых …
Понимая проблему людей с недостатками зрения, депутаты Прилуцкого горсовета на сессии 9 июля выделили почти 17 000 гривен на установку звуковой сигнализации «Регулирование пешеходного перехода» на светофорах, расположенных на перекрестке улиц Киевской и Юрия Коптева. Прошел месяц – и 17 августа вблизи исполкома прохожие услышали: «Разрешено переход» и «Переход запрещен». В Прилуках заработал первый звуковой светофор.
– От имени всех людей с нарушениями зрения хочу поблагодарить городские власти за то, что она обратили внимание на наши нужды. Теперь мы можем без посторонней помощи переходить дорогу. Надеюсь, этот звуковой светофор в Прилуках будет не последним, – говорит Марина.
Хочется добавить, что голосовые команды со светофора дисциплинируют даже тех, кто видит хорошо. Если раньше некоторые люди выскакивали на «зебру», только загоралося желтый свет, то теперь все ждут звукового разрешения перейти на другую сторону. Правда, некоторые не устроило установления звуковой сигнализации в центре города. Механический женский голос мешает жителям соседних многоэтажек – утверждают эти люди. Возможно, и так. Определенный дискомфорт есть. Однако он исчезнет буквально за несколько дней, когда ухо привыкнет и будет воспринимать команды светофора как обычный уличный шум.< Но эти несколько неприятных дней стоят безопасности незрячих. Мы редко задумываемся над тем, как им живется. Спросите себя: часто мы бросаемся на помощь слепым? Или, наоборот, пытаемся пройти тише, чтобы они нас не заметили и случайно о то не попросили? А для тех, кто выступает против звукового светофора, есть предложение. Походите, уважаемые, хотя бы пару часов по городу с закрытыми глазами. И, может, тогда ваше мнение изменится ...
Роман Марусич
Газета “Ведомости Черниговщины” от 19 августа 2015 года
Чомусь у нашому суспільстві, як це не прикро, інваліди приречені на напівжиття. Ареал їхнього існування обмежується власною квартирою чи будинком, а також приміщенням, де вони можуть зібратися разом. Однак і тут є проблеми. До прикладу, людям із вадами зору дістатися до місця зустрічі – ще та пригода. Їм потрібно пройти тротуарами із, м’яко кажучи, неідеальним асфальтовим покриттям. Але найбільший сплеск адреналіну на незрячих очікує при переході дороги. Тут і тих, хто добре бачить, водії не завжди пропускають, а що вже казати про сліпих…
– Є кілька варіантів переходу проїжджої частини незрячими, – розповідає член Прилуцького осередку УТОС Марина Ільїна. – Це або дочекатися перехожих і попросити їх перевести тебе на інший бік вулиці, або скрізь ходити із супроводжуючим, або, уважно прислухавшись, чи не їдуть машини, підняти білу тростину і йти через автошлях з надією, що водії тебе помітять і пропустять. Останнє ризиковано, але іншого виходу немає.
Розуміючи проблему людей із вадами зору, депутати Прилуцької міськради на сесії 9 липня виділили майже 17 тисяч гривень на встановлення звукової сигналізації «Регулювання пішохідного переходу» на світлофорах, що розміщені на перехресті вулиць Київської та Юрія Коптєва. Минув місяць – і 17 серпня поблизу виконкому перехожі почули: «Дозволено перехід» та «Перехід заборонено». У Прилуках запрацював перший звуковий світлофор.
– Від імені всіх людей із вадами зору хочу подякувати міській владі за те, що вона звернула увагу на наші потреби. Тепер ми можемо без сторонньої допомоги переходити дорогу. Сподіваюся, цей звуковий світлофор у Прилуках буде не останнім, – говорить пані Марина.
Хочеться додати, що голосові команди зі світлофора дисциплінують навіть тих, хто бачить добре. Коли раніше деякі люди вискакували на «зебру», щойно загоралося жовте світло, то тепер усі чекають звукового дозволу перейти на інший бік. Щоправда, декого не влаштувало встановлення звукової сигналізації у центрі міста. Механічний жіночий голос заважає мешканцям сусідніх багатоповерхівок – стверджують ці люди. Можливо, й так. Певний дискомфорт є. Проте він зникне буквально за кілька днів, коли вухо звикне і сприйматиме команди світлофора як звичайний вуличний шум.
Але ці кілька неприємних днів вартують безпеки незрячих. Ми рідко замислюємося над тим, як їм живеться. Запитаймо себе: чи часто ми кидаємося на допомогу сліпим? Чи, навпаки, намагаємося пройти якнайтихіше, аби вони нас не помітили і бува про щось не попросили?
А для тих, хто виступає проти звукового світлофора, є пропозиція. Походіть, шановні, хоча б пару годин містом із заплющеними очима. І, може, тоді ваша думка зміниться…
Роман Марусич
Газета “Відомості Чернігівщини” від 19 серпня 2015 року