6 травня 2016 року у Полтаві за ініціативою представника Національної Асамблеї інвалідів України Ірини Твердохліб відбулася акція «Дві години на колесах». На акцію були запрошені архітектори, депутати, представники громадських організацій, в тому числі громадських організацій людей з інвалідністю різних нозологій. Не залишились осторонь й представники Полтавського обласного осередку ВГО «Генерація успішної дії», які взяли активну участь в акції.
Сюрпризом для запрошених було і те що їм буде запропоновано подолати визначені маршрути не лише на візках, але і з тактильними тростинами та при цьому ще й зав’язаними очима. Адже досвід показує, що у візок посадовці швидше погоджуються сісти, ніж спробувати себе у ролі незрячих. От і цього разу, коли формували дві групи тих, хто пробував на власній шкірі проблеми архітектурної доступності Полтави,, у ролі людей на візках та незрячих, то роль незрячих страшила людей без інвалідності більше, ніж роль людей на візках.
Групи долали маршрут від Корпусного парку до театру ім. М. В. Гоголя. Одна група подорожувала вулицею Леніна, а друга – вулицею Октябрською. Найактивнішими виявилися депутати від Партії «Свобода», а за ними депутати від партії «Рідне місто». Інші партії проігнорували запрошення на акцію. Студенти теж не відставали у активності. це говорить про їхню небайдужість до майбутнього нашого міста.
Родина Заячківських – незвичайна. Мати та батько повністю незрячі, а 14-річний син Роман має проблеми із зором. Бачить лише 6-річна Катя, яка стала для родини справжнім помічником.
Наталія Зайчаківська втратила зір поступово, так само, як і її чоловік Іван. Подружжя познайомилось у спецшколі для людей із вадами зору. Після закінчення школи влаштувались на роботу на одному з луцьких підприємств, одружилися.
Наразі Наталія вже не працює, а Іван підпрацьовує у ВГО «Генерація успішної дії». Кажуть, що, не зважаючи на проблеми із зором, вони чудово із усім справляються. Наталія ліпить та варить вареники, заготовляє варення та консервацію, прибирає оселю, шиє та навіть малює з донькою.
«Приготувати істи, дітей зібрати, то цьому даємо раду самі. Роман, наш син, також має порушення зору. Труднощі є, не скажу, що їх нема. Коли наш Роман став на ноги, то постійно хотів гуляти та бігати. То ми робили свої хитрощі: причіпляли йому до шнурівок чи штанців дзвіночки. Він бігав, а ми чули, де він є. А тепер він у нас займається шашками, шахматами, має нагороди. Займається музикою. Мала ходить в музичну школу, він на гітарі грає», – розповідає Наталія.
«Що стосується відпочинку, то в парк піти, це вже складніше. Супровід для цього не призначений. Нема таких закладів, де могли б незрячі відпочити. Луцьк у цьому плані необлаштований», – додає жінка.
«Самотні люди, які мають проблеми із зором, часто замикаються в собі. У нас на це часу немає. Ми завжди десь ходимо. То в одну школу, то в другу, то в третю. В школу завести, зі школи забрати», – каже Іван Заячківський.
«Треба мати бажання щось робити, адже іноді може незрячий сказати, що він не бачить, не вміє і не хоче. Потрібно мати наполегливість та впертість. І все вийде», – зазначає Наталія.
Також сім’я розповідає, що їхній син Роман планує вступати до музичного училища. Йому потрібна нова гітара, проте коштів на неї немає.
Також, нагадаємо, що незрячі волиняни збирають кошти на «Braille box».
Львівський музей етнографії запрошує на виставку робіт людей із вадами зору
Побачити світ незрячими очима можна на виставці, унікальній як за складом учасників, так і за їхніми роботами, що у Львові представили члени обласного товариства УТОС. 40 авторів із вадами зору показали дивовижні зразки своєї творчості у львівському Музеї етнографії.
Як можна вишивати бісером чи малювати картини, будучи при цьому практично незрячим, уявити непросто.
«Мені взагалі важко уявити, як люди от, наприклад, бісером вишивають, що вони не бачачи, це роблять. І мене вразили оті роботи. Я бісером захоплююсь, але, напевно, тут ювелірна робота. Взагалі це вчить нас насправді тішитися кожним днем і дякувати Богові за те, що ми бачимо, ходимо і головне не нарікати ні на що», ― поділилась враженнями відвідувачка виставки пані Надія.
Одна з учасниць експозиції – мисткиня Тетяна Франц бісером захоплювалась ще коли бачила. Але по-справжньому почала ним займатись п’ять років тому. Тоді втратила зір. Скільки робіт за цей час створила ― порахувати годі. Взори здебільшого придумує сама, а вже подруга допомагає їх втілювати.
«Цей узор мені допомагала робити одна дівчинка. Ну він мені приснився, я кажу: я хочу таку сніжинку, ти мені намалюй. І вона мені вже намалювала, а я набила на дошці Брайля. Я пальчиками пройшла і кажу: от це те, що я хотіла. Це така має бути підвіска для племінниці», ― розповіла Тетяна Франц.
Ще один учасник виставки – 80-річний художник Юрій Ломов. Свої дивовижні картини автор називає квазі-графіка ― нібито графіка. Бо, як пояснює пан Юрій, мальовані вони не олівцем, а фарбами, але у графічній техніці. І ще один його витвір ― картина, створена єдиною лінією. Художник практично незрячий.
«От як починається ця лінія з Високого Замку і так закінчується десь тут, я вже не пам’ятаю. Тобто лінія ніде не переривається і на полотні ви можете всю історичну частину побачити такою, як вона є насправді», ― показав свою роботу Юрій Ломов.
На виставці не лише художні витвори, а й вірші та наукові праці, пісенні доробки і спортивні нагороди. У вузькому колі ці здобутки членів УТОСу бачили не раз. Та надзвичайно важливо було показати їх широкому загалу.
«Тому що є стереотип : незрячий ― значить, це щось таке чорно-біле. Неправда, воно кольорове, воно яскраве, воно барвисте. І от у ці всі вироби вкладена дійсно душа цих людей, які їх робили. Це є величезні зусилля для того, щоб це зробити. І люди знаходять і час, і можливості, щоб все-таки себе виразити», ― наголосила голова Львівської обласної організації УТОС Любов Кукуруза.
Не випадково виставку доробків незрячих людей розмістили саме у фойє Музею етнографії. Адже просто ідучи до залів, відвідувачі не оминуть і «Дивосвіту». Оглянути роботи можна упродовж травня.
Лучанка Наталія Тарасюк від народження слабозора. Світ вона бачить на кілька десятих відсотка. Жінка живе на дотик вже 27 років, і встигла успішно закінчити школу, університет, попрацювала вчителькою історії у школі та провела спільно із ВГО «Генерація Успішної Дії» багато різноманітних тренінгів і занять для людей із вадами зору.
«Бог щось одне забирає, а дає ще. Інші можливості, інші відчуття, інші таланти та інші відкриття у нашому житті», – вірить героїня сюжету. Наталка мріє про кохання, сім’ю і дітей. Вона активно займається спортом. Особливо їй подобаються лижі. Також вона пише вірші про весну, мову і про любов. Слухайте і дивіться!
В Луцьку, 13 квітня 2016 року, в приміщенні Волинської державної обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки відбулась презентація проекту Торкаючись, Бачу: Великі Українці.Вперше створено можливість показати незрячим як виглядали найвидатніші особистості української культури та науки.
На виставці представлено 12 скульптурних портретів визначних постатей нашого державотворення для тактильного сприйняття незрячими та особами з вадами зору: Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Григорій Сковорода, Андрей Шептицький, Микола Амосов, Марія Заньковецька, Георгій Гонгадзе, Володимир Івасюк, Михайло Бочук, Олександр Довженко, Сергій Нігоян.
Біографія про кожну особистість (скульптуру) озвучена через аудіомедійний засіб впізнаваними голосами відомих українських музичних виконавців: Олександр Пономарьов, Тіна Кароль, Оксана Білозір, Павло Табаков, Павло Зібров, Алла Кудлай, Юрій Гнатковський, Павло Дворський, Василь Ілащук, Олександр Божик, Наталія Шелепницька, Ірина Зінковська. Також відповідні описи підготовані шрифтом Брайля.
Відео Волинської регіональної дирекції Національної телекомпанії України.
