Невеличка команда Braille Studio з трьох осіб здійснила довгоочікувану подорож до Польщі.
Нагадаємо, Braille Studio – студія друку шрифтом Брайля для забезпечення незрячих людей інформацією в доступному для них форматі – рельєфно-крапковим шрифтом Брайля – нещодавно відсвяткувала свій перший день народження..
До Польщі вирушили – фахівці з різних міст України (Києва та Луцька), представники різних організацій і структур, які опікуються навчанням, вихованням, реабілітацією і захистом прав осіб з інвалідністю по зору: Віталій Ткачук – координатор і натхненник проекту Braille Studio, голова Волинського осередку ВГО “Генерація успішної дії”, вчитель історії у Крупівському НРЦ для дітей з порушеннями зору; Юлія Сачук – координатор проекту Braille Studio, захисниця прав осіб з інвалідністю, координатор ініціативи “Боротьба за права” в Україні; Ганна Серпутько – редактор Braille Studio, викладач кафедри тифлопедагогіки ФКПП НПУ імені М. П. Драгоманова. Вони вже мали унікальний досвід співпраці з польськими колегами у виготовленні адміністративної рельєфно-графічної карти України.
Як повідомляють учасники подорожі, їм вдалося чудово поєднати відпочинок із працею – розширенням досвіду у створенні спеціальної тифлографіки, книгодрукування та організації навчання, виховання й реабілітації дітей з порушеннями зору.
Це стало можливим на запрошення польських колег: Марії Томашевської – директора спеціального навчально-виховного осередку для незрячих та слабозорих дітей ім. Синів Польських, що в містечку Овінська на Заході Польщі (майже на кордоні з Німеччиною) та Марека Якубовського, доброго друга й партнера студії, що завідує унікальним тифлопедагогічним музеєм у школі та має Студію тифлографіки в містечку Червонак, поблизу Познані. До речі, рельєфно-графічна карта України – це наша спільна з ним справа, наразі триває робота над картою “Старого Луцька”…
Спеціальний навчально-виховний осередок для дітей з порушеннями зору знаходиться у колишньому старовинному монастирі в містечку Овінська. Ми не обмовилися, на вигляд – це саме невеличке містечко із безліччю акуратних будиночків, на кшталт німецьких міст, із доступною інфраструктурою (чітка розмітка, відсутність бордюрів, тактильно-графічні попереджувальні покажчики тощо) та парковими зеленими зонами, а фактично, вважається, що це село неподалік Познані. Єднає Познань та Овінська автобусне сполучення та комфортабельна електричка, місцеві мешканці називають її ще таким собі трамвайчиком…
“Що вразило одразу, як тільки зійшли з потяга у Перемишлі і не полишало усі дні дружньої гостини в Польщі – це, знову ж таки, універсальний дизайн і чистота, майже стерильна. Навіть на вокзалі незрячій людині вже не допоможе нюх, оскільки специфічного “аромату” вокзалу, як у різних містах України, ви просто не відчуєте. У всіх вбиральнях, які нам довелося відвідати, в тому числі й у школі, також немає жодних нав’язливих специфічних запахів… Щоправда, вже на вокзалі у Перемишлі ми одразу знайшли тактильну схему вокзалу, от вона була вкрита добрим шаром пилу (як в Україні)… А в іншому – чистота просто вражає”, – розповідають учасники проекту Braille Studio.
“Тому, переступивши поріг школи, ми відчули давність будівлі та чистоту і комфорт, неначе у кільказірковому готелі.
Ми не даремно згадали, що школа розташовується у старовинній будівлі давнього монастиря… Адже в Україні часто можна почути, що будівля є пам’яткою старовини і в ній ну нічого не можна змінювати, але ми побачили інші пріоритети: головне – це зручність і комфорт людей, у конкретній ситуації йдеться про доступність приміщення для дітей з порушеннями зору та іншими порушеннями: відсутність штор на вікнах, тактильні направляючі на стінах, маркування сходинок контрастною фарбою, маркування скляних дверей, контраст дверей зі стінами, таблички зі шрифтом Брайля та плоским рельєфним шрифтом біля всіх без винятку приміщень, і навіть ліфт, оскільки у школі навчаються діти, які користуються візками”, – йдеться у повідомленні Braille Studio.
Родзинкою цього закладу є незвичайний музей, ні, не музей школи, як ми звикли… У невеликому приміщенні з двох кімнат зберігаються скарби тифлопедагогічної науки з різних музеїв світу: старовинні книги, надруковані шрифтом Брайля й іншими рельєфними шрифтами для незрячих, навіть різні шрифти (зокрема Клейна), старовинні й сучасні рельєфно-графічні глобуси, адміністративні та фізичні карти з Європи та усього Світу, є навіть мапи, привезені з України, зокрема зі Львова; різноманітні сучасні й старовинні тифлотехнічні засоби, пристрої для письма, читання, здійснення арифметичних дій, засоби для орієнтування та мобільності людей з порушеннями зору.
Незвичайний музей створено не так вже й давно, лише 5 років тому, але експозиції збиралися тифлопедагогом із 40-річним стажем Мареком Якубовським протягом 30-ти років. Це єдине місце в школі, де зберігається “пил історії” і вікових традицій світової тифлопедагогіки. І що дійсно символічно – музей відкритий не лише для вчителів та учнів школи, до нього може завітати будь-хто охочий і зацікавлений. Принаймні першої ночі, яку ми провели на польській землі, було оголошено “Ніч у музеї”, тоді міг зателефонувати і завітати до музею кожен посеред самісінької ночі… І для кожного українського тифлопедагога відвідини такого музею є, напевно, професійною потребою…
Не секрет, що більшість дітей з порушеннями зору (близько 80%) в Польщі навчається у школах за місцем проживання, проте, приблизно 20 % незрячих і слабозорих учнів відвідують 10 спеціальних закладів у різних містах Польщі, таких, як в містечку Овінська. Нічого не можемо сказати за інклюзивну освіту в Польщі, бо лише чули різні думки, проте у школах для дітей з порушеннями зору робиться все, щоб таким учням було комфортно, зручно, доступно проживати і здобувати якісну освіту. Україно, дійсно є над чим думати!..
Гостям випала нагода перед святами, коли учні роз’їжджалися по домівках, відвідати кілька уроків, зокрема й урок інформатики…
Що цікаво, у Польщі ніхто не може потрапити на урок без згоди учнів, вчитель має обов’язково перепитати їхньої згоди …Тривав звичайний урок, небагато учнів (6-8) незрячих і слабозорих сиділи навколо столу і щось записували, хто плоским шрифтом, а хто на брайлівській машинці. Вчителька пані Марія захоплено спілкувалась з нами та відповідала на наші (часом наївні) запитання… У класі: 14 комп’ютерів, до 7 з них під’єднані брайлівські дисплеї для роботи незрячих учнів, до інших – спеціальні збільшувальні екрани для дітей зі зниженим та залишковим зором.
Крім того, в кабінеті є брайлівський принтер index Braille box ( на такий Braille studio в Україні збирає кошти), принтер для друку рельєфної графіки у кольорі та 3D-принтер, за допомогою якого вчитель сам виготовляє різноманітні моделі, потрібні для того чи іншого уроку.
Увага, цими необхідними тифлотехнічними пристроями і засобами школу забезпечує держава, за допомогою них заклад сам може виготовляти різноманітні наочно-дидактичні посібники, друкувати брайлівські книги, рельєфно-графічні зображення тощо. Україно, це теж для роздумів…
Польська система освіти також перебуває у стані реформування, оскільки всі ми живемо у часи змін… Але до наступного року школа для незрячих ще працює за такою структурою: підтримка раннього розвитку, початкова школа, гімназія (середня ланка), ліцей (старша школа), профільна та професійна освіта, що об’єднані в одному закладі. З наступного року гімназія не виділятиметься як окремий структурний елемент, тому відбудеться перерозподіл між іншими освітніми ланками. Це до слова про концепцію “Нової української школи”…
Приміщення, в якому навчаються діти, власне й називається школою, а те, де мешкають учні – інтернатом, хоча всі вони з’єднані переходами та ліфтом. До слова сказати, ми досить швидко зорієнтувалися у будівлях і приміщеннях достатньо великого закладу, бо все зрозуміло й доступно для незрячих і слабозорих людей.
Мешкають діти у затишних спочивальнях на 3-4 особи, у яких крім шафи, ліжка, індивідуальної тумби та полички дитини (на якій можуть розміщуватися і засоби гігієни, і зошити та книжки), є ще брайлівські машинки, збільшувачі та магнітофони… Крім того, на кілька спочивалень є ще й гостинна кімната, де діти можуть відпочивати, готувати уроки, відзначати свята. І, напевне, найкорисніше, що є ще й кухня, обладнана різними шафками, холодильником, мікрохвильовками, чайником, необхідним посудом та електроплитою. Тут діти самостійно можуть приготувати собі різні страви. Те, що вони вивчали на уроках та заняттях із соціально-побутового орієнтування, вони можуть закріпити у другій половині дня в невимушених, майже домашніх умовах. Дітей з порушеннями зору реально привчають до самостійного життя вже з початкової школи… Хоча, як і в Україні, діти з порушеннями зору, які навчаються у таких закладах, перебувають на державному утриманні, отримують п’ятиразове харчування тощо. Знову ж, є над чим думати…
Також учасники проекту відвідали акустичну кімнату та приміщення для навчання орієнтування у просторі, де здійснювалися бінауральні записи звуків природи та середовища загалом, що необхідно для сенсорного розвитку та просторового орієнтування дітей з різними порушеннями зору.
За допомогою прослуховування таких звуків людина може в умовах однієї кімнати відпрацювати будь-яку ситуацію (в місті, парку, на вокзалі, на вулиці, в магазині), навчитися локалізувати джерело звуку тощо.
У приміщенні, де здійснюється навчання просторового орієнтування, є всі необхідні засоби: тростини, тактильні плани, схеми, карти для формування просторових уявлень про об’єкти та маршрути, схеми та зображення, зроблені учнями, різноманітні дерев’яні, пластикові, магнітні ігри та конструктори, набори різноманітної тактильності, звуків тощо для розвитку сенсорної сфери та просторових уявлень учнів з порушеннями зору.
У цьому приміщенні ми провели більше 2-х годин… Якщо проаналізувати, то ті вимоги до кабінетів з орієнтування у просторі, про які ми читаємо у підручниках, вже трохи застарілі і потребують свого перегляду й оновлення…
Відвідали українці й сенсорну кімнату та кабінет з охорони та розвитку зору. Сенсорна кімната обладнана акваліжком для релаксації, спеціальною акустичною установкою для сприймання різноманітних звуків, також різними засобами, конструкторами, наборами, іграми для розвитку рівноваги, дотикового, слухового, нюхового сприймання. Більшість з такого обладнання є й в українських спеціальних закладах освіти. У кімнаті розвитку зору є, так як і в нас, різноманітні тренажери зі світловими ефектами, є спеціальні комп’ютерні програми для розвитку зору та інше дидактичне обладнання..
У школі є зала-трансформер (обладнана за кошти Євросоюзу): для проведення уроків фізкультури застосовуються різноманітні тренажери і спортивне знаряддя, а для проведення святкових заходів, зустрічей, урочистостей, конференцій встановлюється сцена та стільці, і спортзала перетворюється на затишну конференц-залу чи святкову залу. Важливо, що приміщеннями, обладнаними за кошти Євросоюзу, можуть користуватися не лише учні й працівники школи, але й мешканці містечка чи інших міст, які мають у цьому потребу.
Кульмінацією нашої подорожі школою став дивовижний парк, який є прикладом універсального дизайну. Площа території парку має близько 3-х га, вона поділена на окремі зони, з’єднані доріжками різної тактильності, тобто і ногами, і тростиною можна відчувати зміну покриття. У різних зонах насаджені різноманітні дивовижні рослини, біля яких розміщені таблички шрифтом Брайля і плоским шрифтом з їх описом. Незрячим учням дозволено зривати будь-які рослини для ознайомлення, а травою можна бігати…
У цьому парку розміщені сучасні гойдалки й атракціони для утримання рівноваги, розвитку координації рухів, вестибулярного апарату, розвитку слуху, просторового орієнтування тощо. Цей парк також обладнано за кошти Євросоюзу, тому він відкритий для всіх. Не можна говорити, що тут все обладнано виключно для дітей з порушеннями зору, просто все максимально доступно для розвитку й відпочинку кожної дитини. У парку також є чудове озеро і невеличкий контактний зоопарк, де діти ознайомлюються й доглядають за тваринками, також учні доглядають свої городи. За парком розміщені майстерні, де діти з порушеннями зору та іншими порушеннями розвитку здобувають перші навички професії.
У цьому неймовірному парку можна проводити уроки з біології, географії, фізкультури, корекційні заняття з ознайомлення із навколишнім, з просторового орієнтування, соціально-побутового орієнтування, сенсорної інтеграції і просто креативно відпочивати та займатися спортом.
Запам’яталася гостям і вечірня екскурсія в містечко Червонак до приватної студії тифлографіки. Її засновник і натхненник Марек Якубовський провів пізнавальну екскурсію виробничими цехами підприємства. Це декілька приміщень, обладнаних потужними сучасними пристроями для виготовлення матриць різноманітних тифлографічних матеріалів: від табличок з брайлівськими написами та тактильних схем до різноманітних рельєфно-графічних зображень, атласів, карт, картин мистецтва тощо. І доки зовсім не стемніло, ми переглядали тактильні зображення, схеми, карти, картини тощо та набрали із собою цілу сумку необхідних в Україні матеріалів…
Якісну продукцію студії тифлографіки учасники проекту Braille Studio зустрічали не лише в школі, але й у різних містах Польщі, вона вигідно відрізняється від тифлографічних зображень інших фірм професійним підходом до справи, розумінням особливостей дотикового й зорового сприймання людей з порушеннями зору.
Команда Braille Studio дуже мріє робити інформаційний та інфраструктурний простір України більш доступним для людей з порушеннями зору, зокрема й за допомогою виготовлення тифлографічних матеріалів різного спрямування.
Залишається вірити, що кожен український тифлопедагог, який має у тому потребу, зможе відвідати подібні заклади Польщі чи інших країн Європи і Світу під час приватних візитів, партнерських проектів чи під час наукових конференцій.
